ІНТЕРВ'Ю МІНІСТРА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ МАРИНИ ЛАЗЕБНОЇ ДЛЯ 24 КАНАЛУ
Накопичувальні пенсії і 97 тисяч гривень на бізнес в Україні: інтерв'ю з Міністром соціальної політики Мариною Лазебною
В Україні вирішили запровадити накопичувальну пенсійну систему для працівників підприємств великої приватизації. Це дозволить більшості працюючих українців мати пенсійний рахунок із власними накопиченнями.
Про накопичувальні пенсії для працівників підприємств, що приватизуються, а також про допомогу на розвиток бізнесу – в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу розповіла Міністр соціальної політики Марина Лазебна.
Про накопичення пенсій
Пані Марино, нещодавно на засіданні уряду було ухвалено рішення про запровадження накопичувальної пенсійної системи для працівників підприємств великої приватизації.
Так. Це експериментальний проект. Його суть полягає в тому, що інвестор, який купуватиме об'єкт державної власності в рамках великої приватизації, запровадить накопичувальні пенсійні програми щонайменше для 50% працівників підприємства.
Я щиро сподіваюсь, що окрім цього експериментального проекту, який ми запустили, будуть і інші ініціативи, а також, що наглядові ради державних підприємств впроваджуватимуть накопичувальні пенсійні програми для працівників, і зрештою у більшості працюючих в Україні буде індивідуальний пенсійний рахунок з власними накопиченнями, які слугуватимуть додатковим джерелом доходу для людини на пенсії.
Зараз в Україні з понад 25 тисяч підприємств лише трохи більше 2 тисяч уклали пенсійні контракти на користь своїх працівників з недержавними пенсійними фондами. Людина, коли влаштовується на роботу, навіть не ставить питання, а чи є пенсійна програма у роботодавця. На жодному сайті пошуку роботи немає такого поля в описі вакансій.
З огляду на нашу демографію, ми маємо розуміти, що без власних пенсійних накопичень гідних доходів у літньому віці не буде. Тому пенсійні накопичення мають стати модою, а потім нормою. В тому числі, і пенсійні програми від роботодавця. Підприємство без пенсійної програми має бути виключенням, а не правилом. Люди мають обирати місце роботи, в тому числі, порівнюючи умови пенсійних програм. А завдання держави – стимулювати створення якомога більшої кількості успішних прикладів, які бажатимуть наслідувати інші.
Але як саме ця ініціатива реалізовуватиметься на практиці?
Це стосуватиметься тих підприємств, які, згідно з умовами продажу, зберігають основні види діяльності і водночас нараховують у своєму штаті понад 100 працівників. Майбутні власники таких підприємств укладатимуть пенсійні контракти з недержавними пенсійними фондами та сплачуватимуть накопичувальні внески на користь працівників. Внески робитимуться за рахунок роботодавця. Вони повинні бути не менш як 4% заробітної плати працівника.
До слова, згідно з чинним законодавством, і роботодавці, і працівники мають податкові пільги на внески до недержавних пенсійних фондів. На суму внесків не нараховується єдиний соціальний внесок і із них не утримують військовий збір і податок на доходи фізичних осіб.
Тому та гривня, яку підприємство перераховує на рахунок працівника в недержавному пенсійному фонді, "коштує" такому підприємству на 50% дешевше за рахунок податкових пільг, ніж гривня, яку людина отримує "на руки" у вигляді заробітної плати.
Власники цих підприємств повинні будуть вкладати гроші у визначений недержавний пенсійний фонд?
Ні, жодних вказівок, який фонд обирати, держава не дає і взагалі не обмежує майбутніх власників цих об'єктів великої приватизації у способі реалізації пенсійної програми. Адже окрім соціальної складової пенсійна програма – це елемент корпоративної культури та інструмент управління талантами. Тому кожне підприємство повинно мати можливість "налаштувати" його під власні потреби.
Нові власники об'єктів великої приватизації можуть вирішити створити власний корпоративний недержавний пенсійний фонд. Чи, як варіант, створити відкритий НПФ і потім претендувати на його участь у другому рівні пенсійної системи. Або ж просто обрати один з діючих НПФ і укласти з ним пенсійний контракт. Ще один із можливих варіантів – скористатись принципом "гроші йдуть за людиною" і запропонувати працівникам самостійно обрати НПФ.
На яких умовах роботодавці робитимуть внески?
Експеримент передбачає лише мінімальний розмір внесків. Всі конкретні рішення щодо фактичного розміру та принципів здійснення внесків прийматимуть на підприємстві. Варіантів безліч. Це може бути фіксована сума або фіксований відсоток від заробітної плати, або ж розмір внеску може зростати в залежності від певних умов – приміром, віку людину або її стажу, або тривалості її роботи на підприємстві, на певній ділянці виробництва. Також можуть бути застосовані будь-які інші принципи – це питання того, які потреби та мотивації є на підприємстві.
Людина за власним бажанням також може сплачувати внески на власний пенсійний рахунок, але виключно на добровільних засадах. До речі, в Україні існують приклади, коли підприємство будує пенсійну програму таким чином, щоб заохочувати працівників до відповідального ставлення до свого майбутнього. Зокрема, у разі сплати працівником пенсійних внесків з власної зарплати на свою користь роботодавець додає на його пенсійний рахунок таку саму суму.
Що отримають працівники цих підприємств від реалізації такого пілотного проекту?
Передовсім, додатковий соціальний захист. Пенсійні накопичення – це ще одне джерело доходів в літньому віці додатково до пенсії від держави. Як тільки внесок потрапив на індивідуальний пенсійний рахунок людини в недержавному пенсійному фонді, він стає її власністю і ніхто не має права його забрати: ні роботодавець назад за жодних умов, ні держава, ні засновники пенсійного фонду і ніхто інший.
На пенсійні накопичення людини не може бути звернене будь-яке стягнення або застосована конфіскація. У випадку китичного стану здоров'я їх можна використати на лікування до настання пенсійного віку. Якщо ж в літньому віці доходів вистачає і людина не має потреби використовувати накопичення, то їх можна передати у спадок.
По-друге, такі умови збільшують імовірність того, що до придбання об'єктів великої приватизації долучаться соціально відповідальні інвестори, які будуть відповідально ставитись не лише до працівників, але і до екології, і взагалі до соціального впливу свого бізнесу.
І, по-третє, ми поширюватимемо практику, коли додаткове накопичувальне пенсійне забезпечення від підприємства є нормою при працевлаштуванні, як це сьогодні відбувається в більшості країн світу.
Від противників запровадження обов'язкового накопичення пенсій часто доводиться чути побоювання, що НПФ можуть перетворитись на таке собі МММ середини 1990-х, яке зникло разом з грошима вкладників. Чи закладені законодавчі певні гарантії задля унеможливлення подібного?
В Україні недержавні пенсійні фонди працюють з 2005 року. Зараз їх налічується 60, з яких приблизно 15 активно розвиваються та користуються довірою людей.
В чинному законодавстві вже працюють більше 40 механізмів, які попереджають шахрайство, забезпечують надійність роботи НПФ і довели свою ефективність протягом 16 років роботи цієї системи в Україні. Перелічувати всі не буду, назву головні.
Пенсійні накопичення не лежать просто десь на рахунку. Вони інвестуються в економіку і "працюють", приносять дохід. НПФ – неприбуткові організації, всі зароблені прибутки розподіляються між майбутніми пенсіонерами в повному обсязі. Розмір та напрямки витрат, які можна здійснювати за рахунок пенсійних активів, жорстко обмежені законодавством, щоб пенсійні накопичення не "проїдались".
Під час інвестування закон зобов'язує розкладати пенсійні накопичення "по різних кошиках", і лише у надійні, визначені законодавством інструменти – це головний спосіб, яким в світі забезпечують збереження коштів протягом довгого часу. Активи, у які інвестуються пенсійні накопичення, можуть бути і гривневими, і валютними, щоб захистити пенсійні накопичення від курсових коливань.
Досвід роботи НПФ в Україні показує, що ті фонди, де є і валютні, і гривневі активи, і взагалі широка диверсифікація інвестицій забезпечили для своїх учасників дохідність вище інфляції навіть в кризові 2008 і 2014 – 2015 роки. Недержавні пенсійні фонди щоденно звітують державному регулятору та оприлюднюють дані про те, куди інвестовані кошти людей, скільки коштують ці активи. Фонди проходять обов'язковий щорічний незалежний аудит.
Більше того, недержавний пенсійний фонд – це фактично не одна установа, а чотири: сам фонд, адміністратор, компанія з управління активами та банк-зберігач. Вони зобов'язані контролювати один одного при роботі з пенсійними накопиченнями – куди направляються кошти, як оцінюється вартість активів. Кожну операцію з пенсійними накопиченнями контролюють щонайменше два суб'єкти, а частіше – три, та несуть за це відповідальність.
Тому тут ризики шахрайства значно нижчі, ніж в установах, де немає такого взаємоконтролю. З боку держави діяльність тих, хто надає послуги на цьому ринку, щоденно контролює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Вона захищає права споживачів, встановлює вимоги до персоналу, капіталу, технічного та програмного забезпечення, внутрішніх процедур, фінансового моніторингу та організації роботи, такі вимоги посилюються.
Людина і сама може щодня перевіряти роботу фонду та стан свого рахунку і в будь-який момент перевестись в інший фонд без жодних штрафів, якщо їй будь-що не подобається – і не лише показники звітності, а навіть те, як з нею спілкуються та відповідають на її питання.
Про допомогу від держави
З наступного року Мінсоцполітики запроваджує ще один соціальний проект – "Рука допомоги". Учасники цієї програми зможуть отримати до 95 тисяч гривень. Хто матиме право претендувати на ці гроші та на що їх можна буде витратити?
Цей проект допомагає малозабезпеченим родинам вийти з бідності та заснувати власну справу. Взяти в ньому участь зможуть безробітні з малозабезпечених сімей. Вони зможуть отримати допомогу від держави у започаткуванні та веденні власної справи. Зокрема, пройти навчання, отримати допомогу у складання бізнес-плану, необхідні консультації, а також безвідсоткову допомогу в розмірі до 15 мінімальних зарплат (зараз це 97,5 тисяч гривень) на закупівлю необхідного обладнання та матеріалів.
Допомогу треба буде повернути протягом трьох років. Сума, яку необхідно повернути, буде зменшуватись на суму сплачених за цей час податків від підприємницької діяльності та соціальних внесків. А якщо новий підприємець працевлаштує на два роки двох людей за направленням центру зайнятості, він взагалі не повинен буде повертати фінансову допомогу.
Коли ми пілотували цей проект, то доходи учасників після року роботи були від 30 до 120 тисяч гривень на місяць. Станом на сьогодні, менше 10% з них припинили підприємницьку діяльність. Це дуже гарні результати, адже за статистикою близько половини підприємств малого бізнесу припиняють діяльність після першого року роботи.
В результаті проєкту держава замість малозабезпечених безробітних, яким щомісяця виплачується соціальна допомога, отримує платників податків, які ще й створюють нові робочі місця. ОТГ отримують економічне пожвавлення і більш заможних мешканців. Нарешті, самі учасники беруть свою долю у власні руки і виходять з бідності.
Це один з прикладів ефективних державних соціальних інвестицій. До речі, як і накопичувальне пенсійне забезпечення.
Які ще соціальні інвестиції передбачені в бюджеті на 2022 рік?
Ми намагаємось максимум соціальних програм спланувати як інвестиції, які б в першу чергу розширювали можливості людей. Для того, щоб вони були насправді ефективними, до їх реалізації мають бути залучені громади, адже саме вони точно знають потреби своїх мешканців.
Тому в державному бюджеті 2022 року ми в 10 разів збільшили фінансування для громад на розвиток семи найбільш затребуваних мешканцями соціальних послуг. Це, в тому числі, денний догляд дітей та дорослих з інвалідністю, підтримане проживання, супровід під час інклюзивного навчання, соціальний супровід при працевлаштуванні та на робочому місці, тимчасовий відпочинок для батьків, які доглядають дітей з інвалідністю.
Фінансуємо програми з придбання соціального таксі для людей з інвалідністю. Також місцеві бюджети отримають 810 мільйонів гривень на розвиток сімейних форм виховання та для забезпечення житлом дітей-сиріт. Майже 236 мільйонів гривень передбачені у вигляді субвенції громадам на розбудову мережі служб підтримки та соціальних послуг для постраждалих від домашнього насильства.
Ми змінюємо філософію надання соціальної допомоги, і нарешті збалансовуємо виплати послугами. Люди будуть отримувати не лише адресні грошові виплати від держави, а й послуги за місцем проживання, які допоможуть їм не потрапляти до складних життєвих ситуацій або швидко виходити з них.
Такі державні соціальні інвестиції забезпечують сталий розвиток, інклюзивне суспільство та рівні можливості. Країна стає комфортною та безпечною для кожного, а життя у такій країні – насправді гідним.
