Підручники без зображень людей з інвалідністю, тоді як понад 60 тисяч українців через поранення звернуться за протезуванням. Освітні матеріали, у яких завжди змальовано лише повну родину, тоді як насправді 40 % дітей живуть у неповних. Це ще не всі знахідки експертів, які останніми роками досліджували шкільні підручники в межах антидискримінаційної експертизи.

У нашому суспільстві досі є думка, що гендер – це «щось про жінок». Однак ні. Це про всіх. Про кожну людину, її майбутнє та перспективи. Бо це про рівність узагалі. Рівність у можливостях і самореалізації, без примусу. Рівність можливостей, зокрема, в навчанні. Власне, зі школи рівність і починається. Або ні. Дивлячись яка школа, чого вчать.

 Кожен із нас, дорослих, пам’ятає, що на уроках праці дівчатка шили й готували, а хлопчики майстрували. Але завжди були хлопчики, які хотіли навчитися готувати, і завжди були дівчатка, яким хотілося взяти до рук не лише кухонне приладдя, бо це і цікаво, і корисно. Але такої можливості не було роками. Це ілюструє, як школа впливає не лише на знання, але й на життя: ми отримали кілька поколінь чоловіків, які щиро вважають хатню роботу жіночою, так само як педагогіку та навіть медицину. Бо так учили! І зрештою маємо статистику, за якою 74 % студентства в галузі педагогіки та 82 % студентства медичних спеціальностей – виключно жінки.

 Ці й інші стереотипи починають формуватися в закладах освіти. От чому наша розмова сьогодні така важлива. Бо це проблема навіть не законодавча. Вона світоглядна.

Про те, як долати стереотипи, говорили сьогодні на Практичній конференції «Імплементація Стратегії гендерної рівності в освіті до 2030 року: рух уперед». Дякую міністру освіти Оксену Лісовому за розуміння: питання на часі. І неймовірним педагогам з усієї України, які розповіли про свій досвід боротьби за рівність.

А скільки викликів навіть для нашої методики й дидактики з’являється й з’явиться через російське вторгнення! Ніби невинне запрошення в підручнику «зробити вправу з мамою чи татом» набуває травматичного характеру, коли батьки дитини загинули. Зауваження на зразок «Тебе мама чи тато що, не навчили?» відгукуються болем, якщо батьки в ЗСУ та не можуть бути поряд, щоб вчити й допомагати.

 Щиро вдячна педагогам: учителькам і вчителям, викладачам і викладачкам – кожному й кожній. Ви вже стільки здолали, стільки опанували, що рівний підхід до ваших учнів і учениць, надання їм рівних можливостей – те, із чим ви точно впораєтеся.

Маємо шанс виростити покоління людей, упевнених у своїх силах. І свідомих того, що їм під силу все – незалежно від статі, діагнозів чи випробувань, яких вони зазнали в житті.

#bezbariernist#безбарєрність#barrierfree