Проте чи вірно це? Особливо коли йдеться про людину, яка отримала травму.

Перебуваючи в громадських місцях, ми можемо зустрічати людей з травмами обличчя або ж ампутаціями кінцівок. І відчуття страху, сорому, а потім провини та жалю, які іноді виникають всередині нас при цьому, є природними. Аби не фокусуватися на травмі, ми можемо відводити очі чи взагалі уникати контакту. Та це ображає людину, адже така реакція змушує її відчувати себе іншою, ба навіть негідною уваги та спілкування. Це ранить і геть не сприяє адаптації в суспільстві після отримання травми.

Як впоратись із власними емоціями? Як не образити словами, мімікою чи поглядом під час спілкування? Нумо розбиратись.