Публічним службовцям під час виконання посадових обов’язків доводиться спілкуватися із різними людьми. Аби мова була безбар’єрною пропонуємо декілька практичних порад. Адже слова мають велике значення. Інколи неправильно вжитий термін до людей, котрі чимось від нас відрізняються, можуть образити. Тож пропонуємо прості правила для спілкування без бар’єрів:

дотримуйтесь принципу «спочатку людина». Перше і головне правило – «cпочатку має бути людина». Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я, якщо це потрібно. Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна.

Запитайте саму людину. Якщо ви не знаєте, як звернутися чи як правильно назвати певну ознаку людини у діалозі, запитайте саму людину, як вона хоче, щоб до неї звертались. Перепитати й уточнити не соромно, навпаки, — це прояв уваги й тактовності.

Уникайте маскувальних слів. Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли ми не знаємо, як коректно говорити або намагаємося проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.

Утримуйтесь від узагальнень та категоричності. Поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням.

Використовуйте нейтральну термінологію. Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно. Інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як і інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».

Дізнайтеся більше в Довіднику безбар’єрності https://bf.in.ua/

Олена Зеленська Безбар’єрність