За лічені дні понад 190 тисяч людей — літні, жінки, діти — були силоміць вивезені в товарних вагонах до Сибіру та Центральної Азії. Тисячі не витримали дороги, нелюдських умов, голоду і каторжної праці. Ті, хто вижив, десятиліттями боролися за право повернутись додому. Серед них — і моя родина. Як і більшість кримських татар — я народився у вигнанні, в Узбекистані.

Радянська влада намагалася знищити саму присутність кримських татар на півострові — змінювались назви населених пунктів, знищувались сліди культури та історії. Це був цілеспрямований злочин — злочин геноциду.

Історія має значення. Бо те, що стало можливим у 1944-му — безкарність, насильство, зневага до людської гідності — повторилося у 2014 році. Сучасна росія діє методами радянського тоталітаризму: переслідує, залякує, насильно мобілізує, викорінює усе українське й кримськотатарське у Криму.

Ми пам’ятаємо і не дозволимо стерти цю пам’ять. Захист свободи, прав людини і нашої землі — це наш прямий обов’язок. Кожен, хто скоює злочини проти людяності, має отримати справедливу оцінку й відповідь.

Вічна пам’ять жертвам геноциду кримськотатарського народу.